28 вересня 2016 р. Відділ обліку і збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті здійснив краєзнавчу експедицію до с. Іванівка Ставищенського району Київської області з метою віднайдення могили підпільника ОУН Андрія Івашка.
ПЕРЕДІСТОРІЯ
До співробітників Відділу обліку і збереження місць пам’яті УІНП звернувся заступник директора ГДА СБУ Володимир Бірчак, який повідомив про виявлення нових фактів діяльності українського збройного підпілля на Київщині в період Другої світової війни. В. Бірчак повідомив, що в Управлінні УСБУ у Київській області збереглися оперативні справи про розробку і знищення співробітниками НКВД боївок, груп і сотень УПА, які діяли на Київщині. В одній із таких справ на «банду» «Бориса» фігурує Андрій Івашко– «Степовий». Він народився у с. Іванівка (тоді – Янишівка) Ставищенського району Київської обл., був засуджений за процесом СВУ. Повернувся із заслання і під час нацистської окупації пішов у підпілля ОУН. Був окружним провідником Білоцерківської округи ОУН. 17 квітня 1943 р., прямуючи на зустріч з учасниками українського підпілля на Білоцерківщині, загинув від німецької кулі під час переправи через р. Рось. Похований у селі Іванівка.
У середу, 28 вересня, співробітники УІНП Павло Подобєд та Владислав Куценко приїхали до Іванівки з метою з’ясування всіх обставин загибелі А. Івашка та локалізації його місця поховання. У сільській раді було одержано відомості про всіх мешканців села, які можуть бути родичами А. Івашка, а також були надані контакти старожилів. Водночас, у сільраді дослідникам порадили звернутися до голови Київського товариства політв’язнів і репресованих Григорія Куценка.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Куценко Григорій Петрович, 1949 р.н., уродженець Янушівки. Українець. Освіта середньо-спеціальна (воєнно-політичне училище). Член КПРС. Працював монтажником судового обладнення. Старший лейтенант РСЧА, командир роти В/Ч 73723. Мешкав у м. Загорськ Московської обл. Заарештований 06.08.1984 р. Засуджений ВТ Московського ВО 15 лютого 1985 р., звинув.: ст.70 ч.1 КК РСФСР. Вирок: 4 роки Пермських таборів. Відбув пів терміну. Звільнений 12.01.1988 р. Реабілітований 05.03.1992 р., Головною військовою прокуратурою РФ.
Г. Куценко повідомив, що вперше довідався про боївку Івашка ще на початку 1990-х років. Григорій Петрович намагався розпитати старожилів про склад боївки. За переказами старших мешканців Іванівки підрозділ Івашка нараховував 8 осіб, а сам Івашко загинув під час переправи через р. Рось. Водночас Г. Куценкові так і не вдалось з’ясувати у якому селі чи в якій місцевості було поховано тіло загиблого. Проте, голова Київського товариства політв’язнів і репресованих дізнався (від старожилів, що померли у 1990-х роках) імена двох членів боївки: Степан Заяць і Григорій Ткач. Син останнього – Борис, досі мешкає в Іванівці та займається фермерством. Саме до нього й вирушили співробітники УІНП. Пан Борис розповів, що його батько (Ткач Григорій Степанович, 1920 р.н.) невдовзі перед смертю зізнався, що був підпільником ОУН і входив до складу боївки Андрія Івашка. В кінці грудня 1943 р. Григорія Ткача мобілізували до Червоної армії, як і багатьох українців, які лишались під німецькою окупацією. Без вишколу та зброї його, в числі інших нещасних, кинули в бій як гарматне м’ясо. В цей моменти в тилу цих новобранців знаходилась танкова армія Червоній армії, яка пішла в наступ лише після кривавої масакри над мобілізованими українцями. В лавах Червоній армії Григорій пройшов всю війну, яку скінчив у Чехословаччині в 1945 р.
Крім того пан Борис розповів про свого діда – Степана Ткача, який служив матросом на одному з кораблів Чорноморського російського імператорського флоту і брав участь у легендарному повстанні броненосця «Потьомкін» (його корабель приєднався до повстання). За що був покараний позбавленням волі на 4 роки, яке відбував у тюрмі на території Росії. Влітку 1918 р. Степан Ткач брав участь у виступі проти німецьких військ на території Таращанського повіту: разом з побратимами обстріляв німецьку колону з гармати. В наслідок чого німці спалили село Янишівка. Селяни до кінця життя слали прокльони на адресу Степана за його військову виправу проти німців та її наслідки.
Розповівши історію свого роду, пан Борис Ткач порадив завітати до одного із старожилів села – Демченка Миколи Івановича, 1933 р.н., старого педагога, колишнього викладача української мови та літератури. Пан Микола розповів, що у 1943 р. він був свідком розмови свого батька з сусідом. У тій бесіді йшлося про те, що до Янишівки привезли вбитого бандерівця і ховатимуть його на сільському кладовищі. Однак ані ім’я загиблого, ані інших деталей М. Демченко не запам’ятав.
Микола Іванович запропонував звернутися до іншого старожила – Мельника Андрія Федоровича, який, на жаль, нічого не чув ані про місце поховання Івашка, ані про обставини його загибелі.
Лишалось опитати можливих родичів Андрія Івашка. Співробітники Інституту розшукали Бомко Ніну Лукашівну, 72-літню бабусю, яка мешкає в Іванівці по вул. Івана Мазепи. Пані Ніна підтвердила, що серед її пращурів дійсно були місцеві Івашки, однак про Андрія вона ніколи не чула. Ніна Лукашівна порадила відвідати пані Надію Фареник, ще одну старожилку Іванівки.
Фареник Надія Григорівна, 1927 р.н., з 1952 р. заміжня за представником роду Івашків. «Як я одружилась – то почула від свекрухи та свекра, що чоловіків дядько був з великої родини Івашків, у якій було 7 дітей: Андрій, Гнат, Іван, Григорій, Агафія, Сенька та Марія. Андрій Єлисейович Івашко, можливо саме той Андрій Івашко, був убитий, однак за яких обставин і де саме – я не знаю», – розповіла Надія Григорівна. Також пані Надія пригадала, що рідна донька Андрія Івашка мешкає у Ставищі, її ім’я Катерина.
Власне на цьому етапі пошуки могили Андрія Івашка переходять до Ставища, де тривають пошуки Катерини Андріївни Івашко та її доньки, які можуть пролити світло на таємницю Івашкової могили.
Сергій БУТКО
На першому фото: Село Іванівка, хрест на місці зруйнованої більшовиками церкви і поховання священика Данила Демуцького
